КЛЕВАНСЬКА ГРОМАДА

Рівненська область

Клевань

Поселення Клевань, за твердженням істориків, існувало вже в XII столітті під назвою Коливань(Коливань — назва ваг великого розміру, на яких зважували велику рогату худобу).

Клевань розбудовувався на високому правому березі річки Стубли,

по якій з 1793 року і певний час по тому, проходив польсько-російський кордон.

Від заснування і до XX століття.

У письмових джерелах Клевань вперше згаданий під 1458 роком як власність князя Михайла Чорторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували князі Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії із магнатами Чорторийськими.

Самою природою підказане місце для замку — високі правобережні пагорби річки Стубли були дуже зручними для укріплення. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, у 1475 році князь Михайло Чорторийський — брацлавський староста, побудував замок. У 1495 році за сприяння його сина Федора Чарторийського, луцького старости, замок було добудовано та оточено його міцними кам'яними мурами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їхніх цегляних стін в деяких місцях сягала 3,8 м. Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.

Цікаво, що після завершення будівництва двох наріжних башт замку та початку оселення тут людей князь Радзивілл подав позов на Чорторийських, мотивуючи це тим, що нові поселенці зайняли його землі. Ці суперечки тривали до 1555 року: тоді Миколай Радзивілл (олицький) відступив Сможів та Михорщину (пол. Michorszczyzna), а Іван Федорович Чорторийський взамін — Сильно (пол. Silno), «клеванський берег» над річкою Олика і 1000 злотих.[4]

На дитинці було побудовано триверху дерев'яну церкву. Для підведення води у рови, що оточували замок, на річці був збудований водяний млин та гребля із каналами для підведення води. По греблі біля млина проходив дерев'яний міст (споруди не збереглися донині — їх можна побачити на малюнку роботи Наполеона Орди — Вигляд на клеванський замок). Ці споруди мали оригінальні дерев'яні неглибокі «міні-басейни» із різними глибинами та із «міні-водоспадами», розташованими під накриттям мосту, і які призначалися для купання сімей із дітьми. Басейни підтримувалися у задовільному стані до першої половини 70-х років 20 століття і були улюбленим місцем відпочинку сімей із дітьми. Після проведення меліоративних робіт, спрямованих на осушення заплавних земель річки Стубла, та після відведення води на полив пальметного саду поблизу села Зоря у другій половині 70-х років, річка суттєво обміліла і ці унікальні споруди було повністю втрачено.

Замок над річкою Стубла на старій поштівці

З опису Клеванського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон із влаштованим усередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася як арсенал. У бійницях замку було встановлено біля 30-ти гармат. Через глибокий рів був перекинутий стаціонарний чотириарковий міст на міцних пілонах, який початково був підйомним. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку XX ст.

Протягом XVI—XVII ст. місто і замок неодноразово зазнавали нападів як татар, так і козаків. У 1617, 1619 роках замок тричі піддавався нападам татар і тричі його нападники зазнавали поразки. У 1640 році війська ординців, зруйнувавши місто Рівне, здійснили чергову спробу взяти клеванський замок штурмом. Бій тривав тиждень і з приходом військової підмоги ординці були розбиті. Серед місцевих жителів досі переказують легенду про підземний хід, який з'єднував місцевий із Олицьким замком, і по якому захисники отримували допомогу та підкріплення. За цими ж легендами, пізніше підземний хід сполучив замок із Благовіщенським костелом. Підкріплювали цю легенду періодичні провали ґрунту поряд із базарною площею, які відбувалися до 70-х років 20-го століття.

У 1648 році під час визвольної війни українського народу проти польських і українських магнатів, які у жорстокій формі нав'язували українському народу, передбачену Берестейською унією, єдину віру — католицьку, єдину мову — польську, які руйнували православні церкви і храми чи віддавали їх греко-католикам або передавали в оренду євреям, та здійснювали утиски українського населення, замок було оточено козацьким військом, яке після триденного бою оволоділо фортецею. Учасником цих подій був відомий український військовий та державний діяч, полковник Волинського (Зв'ягельського) козацького полку Михайло Тиша.[5]

Міська печатка (1777 р.)

Ще в 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. З метою відродження економіки у 1654 поселенню було надане Магдебурзьке право (і знову — суперництво з Оликою!), що обумовило розквіт торгівлі і зростання польської та єврейської громад.

Після вигнання єзуїтів у 1773 р., коли місцевість у результаті першого поділу Речі Посполитої відійшла до Австрійської імперії, а після другого поділу 1793 року — до Росії, замок тривалий час стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити у Клевані польську гімназію, не перебудував замок у 1816 р. Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилася гімназія. Після третього поділу Речі Посполитої російська влада закрила цей навчальний заклад у 1831 р.

У 1834 р. сюди з Луцька було переведено російську гімназію, та через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову став пусткою та розвалювався без належного нагляду, і у 1877 р. Чорторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ. У палаці магнатів, що був на території замку, розташувалося управління маєтками царської родини — волинських апанажів. У 1915 р. під час воєнних дій Першої світової війни палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна. Після ремонту та часткової відбудови окремих приміщень у замку розмістили духовне училище.

Чудотворний образ Матері Божої Клеванської

На вулиці Міцкевича, неподалік від крутого плато, розташований Благовіщенський костел у стилі раннього бароко, який зараз чудово видно при під'їзді з автотраси Луцьк—Рівне. Засновник храму Юрій Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший із цього православного княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці — кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та освячено храм лише в 1637 р.

Ще у першій третині XX ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний чудотворний образ Матері Божої Клеванської пензля Карла Дольчі, майстра болонської школиXVII ст., який спочатку перебував у замковій каплиці. Трохи південніше костелу стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.

Головна нава костелу Благовіщення

З 1947 р. і до 1991 р. костел стояв пусткою із наглухо забитими вікнами та дверми. Попри це, та заборони батьків, клеванська дітвора, уяву якої підігрівали часті випадки знаходження скарбів в Клевані і його околицях, проникала до костелу в пошуках входу до легендарного підземного ходу. У 1991 р. розпочалась реставрація костелу і після того, як у ньому стало безпечно перебувати, розпочалося його відродження як культової споруди.

Церква Різдва Христового

У самому центрі, поблизу давнього городища та поряд із замком, збереглася ще одна пам'ятка культової архітектури — церква Різдва, заснована у 1777 р. і побудована за сприяння Адама Єжи Чорторийського, яка початково була греко-католицькою (вул. Госпітальна). Це храм, збудований із цегли, із класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. У цілому, об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середохрестям. Поруч — скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).

На початку XX століття

Як і в усіх містах та містечках Волині, у Клевані проживала чимала єврейська громада. У польському путівнику по Волині за 1929 р. Клевань так і називають — «жидівське містечко із кількістю єврейського населення в 1 300 чоловік».Також, у центрі міста та неподалік від центральної вулиці (нині — автотраси), була розташована синагога, — культова споруда, побудована із цегли, у стилі бароко, залишки якої зараз стоять пусткою.

У результаті подій Першої світової війни, Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року в Росії, Польсько-української війни (1918—1919), Варшавського договору 1920 року, Польсько-радянської війни та Ризького мирного договору 1921 року Клевань увійшов до складу відродженої Польщі (Другої Речі Посполитої). Знову розпочалися політичні, економічні, духовні та соціальні утиски українського населення. Знову почала розгорятися боротьба за рівноправність, духовну і економічну свободу, за єдність поділених українських земель і українського народу, яка набрала широкого розмаху після 30-х років, причому разом боролися як члени ОУНтак і КПЗУ, які разом переживали жахи польських тюрем та табору Береза Картузька. За активну боротьбу і приналежність до ОУН неодноразово арештовували й засуджували жителів Клеваня братів Олександра та Якова Бу́слів.

Міжвоєнний період характеризується бурхливим економічним розвитком Клеваня, масово розвивалися торгівля і дрібне виробництво: хлібопекарство, молокопереробка, пошиття одягу. Потрібно зауважити, що особливий вклад в розвиток містечка внесла єврейська громада, яка становили більшість населення Клеваня.

Клевань у роки Другої світової війни

17 вересня 1939 року згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, радянська армія перейшла східний кордон Польщі задля окупації обумовлених у пакті територій Польщі і визволення територій Західної України та Західної Білорусі від польської влади, проти якої боролися не тільки українська громада Клеваня, а і етнічні поляки православного віросповідання. 14 листопада 1939 року Клевань, як і решта окупованих територій, увійшли до складу Радянської України. «Визволителі» звільнили усіх ув'язнених із польських тюрем та таборів, але практично одразу ж розпочали переслідувати представників ОУН та української інтелігенції. Із приходом нової влади розпочалися репресії місцевого населення. Більшість населення починає вороже ставитися до окупаційної радянської влади. У публікаціях та листівках того часу зазначалось, що радянська окупація є ще гіршою від польської. Знову починає розгорятися боротьба за незалежність України.

З 1 по 4 квітня 1941 року ОУНР проводить у Кракові ІІ-й Великий Збір ОУНР, одним із організаторів і учасників якого був клеванчанин Яків Бусел. У постановах Збору утверджувалися основи українського націоналізму — рівність усіх українців у своїх правах і обов'язках, соціальна підтримка малозабезпечених, сиріт, інвалідів та людей похилого віку, свобода сумління і релігійних культів, права селянства самостійно господарювати на своїй землі, засудження нав'язуваної безгосподарної радянської колгоспної системи, захист свободи і незалежності українського народу, його традицій, культури і віри,

24 червня 1941 року, практично одразу ж після початку німецько-радянської війни, до рубежу річки Стубли підійшли німецькі війська. Однак, у результаті контрударів 24-го червня в напрямку на Клевань, та 26-го червня в напрямку на Дубно, завданого силами 9-го механізованого корпусу 5-ї армії генерала О. Ф. Попова, вони були відкинуті.

25-го червня Клевань було піддано бомбардуванню. Основні удари було нанесено по залізничній станції, деревообробному заводу та південним околицям Клеваня-І. Місцеве населення покинуло домівки, переважна частина подалася в ліси.

Однак, успіх Червоної армії під Клеванем 24 червня був здобутий ціною суттєвих втрат у техніці. Радянські війська залишили Клевань і відійшли на рубіж ріки Горинь. І тільки після відходу радянських військ і повторного бомбардування селища, яке відбулося 2-го липня, 3 липня 1941 року, в Клевань увійшла німецька армія. На той час містечко було штаб-квартирою польської Самооборони, яка намагалась протистояти вермахту. Місцева польська газета того часу за ініціативи польської самооборони надрукувала оголошення із закликом до місцевого населення, що мало борони, винести їх до мосту через річку Стубла і розікласти зубцями догори, щоб німецькі танки покололи собі гусениці. За намагання спротиву, за цю об'яву та за плакати із закликом боротьби із «германцями» німці розправилися із самооборонцями. Одразу ж наступного дня німці розпочали єврейські погроми. Понад 200 осіб єврейської громади зігнали в синагогу, оточили військами і підпалили. Солдати вермахту, значну частину яких складали румунські підрозділи, розбивали і грабували магазини та спустілі обійстя. Після їх відходу окремі мешканці містечка завершили грабунок розбитих і частково пограбованих єврейських магазинів та спустошених обійсть.

Клевань став «райцентром» новоутвореного «Району Клевань» (нім. Rayon Klewan), який увійшов до Рівненського ґебіту (нім. Kreisgebiet Rowno) Райхскомісаріату Україна. У Клеванській районній управі, яка розмістилася у старому панському маєтку, було 11 секцій. Для наведення порядку і стримування мародерства у Клевані були сформовані польський та український відділи місцевої поліції, серед яких із першого ж дня розгорілася запекла ворожнеча, яка доходила до сутичок. Український відділ розмістився у приміщенні школи, розташованої фактично за межами містечка, де, відповідно, повноправно «хазяйнував» польський відділ поліції. Обидва підрозділи наввипередки арештовували та затримували українці — поляків, а ті — українців, і, звичайно ж, євреїв. Розстріли і погроми єврейського населення продовжувалися. Всього під час погромів загинуло від 400 до 700 осіб єврейської громади. У пам'ять про більше, ніж 200 осіб, спалених у синагозі, на її залишках встановлено меморіальну дошку. Розстріли єврейського населення тривали до травня 1942 року. 15 травня 1942 року підрозділи СД із Рівного за участі жандармерії і місцевої поліції завершили винищення єврейської громади, розстрілявши близько 1 500 осіб. Після цієї події найбільшими громадами у Клевані стали українська і польська.

З перших днів німецької окупації місцеве населення у повному обсязі відчуло на собі «новий порядок». Репресії та розстріли застосовувалися не тільки до єврейської частини населення, а і до членів української та польської громад. Клевань став центром розгортання національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. Українська громада надавала всеохопну підтримку повстанському руху. Практично всі вцілілі на той час чоловіки і юнаки навколишніх населених пунктів були бійцями УПА, як наприклад, жителі Оржівських хуторів, Білівських хуторів, хутора Кобилище та ін. До 1942 року всі клеванські поліцаї українського походження перейшли «в ліси» на сторону УПА, яка у взаємодії із осередками самооборони встановили свою владу практично по усьому рівненському Поліссі. Восени 1942 р. бійцями УПА поблизу селища Клевань тричі було здійснено підрив телефонного кабелю, що зв'язував ставку Гітлера у Вінниці з Берліном. Найвідомішими повстанцями були брати Олександр та Яків Бусел, Геннадій Янкевич.

У квітні 1943 р. в Клевань була переведена команда (за чисельністю солдат команда еквівалентна роті) 202-го польського шуцманшафтбатальйону, який було сформовано німцями виключно з поляків. Команда повинна була захищати окупаційну владу у Клевані та охороняти дороги у регіоні, захищаючи їх від вояків УПА та від українських поліцаїв, які на той час почали масово переходити на сторону УПА, а також від партизан спецзагону полковника НКВС Медведєва, що служив до війни в системі сталінського ГУЛАГу, база якого була розташована в цуманських лісах недалеко від Олики. Цей батальйон застосовувався німцями у 1942—1944 рр. для каральних операцій проти мирного населення Білорусі і України (пацифікації) та в акціях проти УПА. Батальйон налічував 13 офіцерів, 20 молодших офіцерів і 550 солдат. Бійці цього батальйону відрізнялися від решти польських колабораціоністських формувань вишколом і тим, що носили німецьку форму. Його команди діяли у Березному, Костополі, Деражному та інших населених пунктах Рівненщини. Окрім команди 202-го батальйону, німцями у Клевані були сформовані із поляків місцевий відділ поліції (нім.Eizeldienst) та місцева польська самооборона.

Волинська трагедія 1943 року не обійшла і Клевань, хоча значних масових погромів з обох сторін, як це відбувалося на Поліссі, не відбулося. Вражені жорстокістю розправ над цивільним польським населенням, польські патрулі, всупереч німецькій адміністрації, окрім каральних операцій, розпочали самочинні напади на українські поселення. Їм протидіяли осередки самооборони, створені практично у всіх селах. Допомогу самооборонцям намагалися надати підрозділи УПА.

Особливо «відзначилася» команда 202-го батальйону. Відповідь з боку УПА на такі дії не забарилася. У серпні 1943 р. бійці УПА атакували Клеванський гарнізон. На допомогу команді 202-го польського шуцманшафтбатальйону, місцевій польській поліції та польським самооборонцям прийшов угорський відділ військ вермахту, що не дало можливості воякам УПА знищити гарнізон і захопити Клевань. У цей же час навпроти села Дерев'яне бійцями УПА було вщент розбито німецьку колону, що відступала на Луцьк. Вцілілі солдати команди 202-го польського шуцманшафтбатальйону та вермахту відійшли в село і закріпилися в клунях і хлівах сільських жителів. Розрахунок на те, що бійці УПА не вестимуть вогонь по майну жителів українського села і не будуть штурмувати їх у селі, врятував вцілілих від знищення. Бійці УПА «викурили» тільки одну кулеметну точку (згоріла тільки одна клуня) і відійшли. Можливо, через це жителі села не зазнали суттєвих репресій із боку поляків і німців аж до самого завершення окупації.

У листопаді 1943 майже половина від вцілілого 202-го батальйону дезертирувала, і в січні 1944-го, безпосередньо перед звільненням Клеваня, його рештки було переведено з Волині до Львова, а в серпні 1944-го батальйон припинив існувати. Польська громада в Клевані залишилася під охороною самооборонців аж до приходу Червоної Армії у лютому 1944 р.

У ході проведення Рівненсько-Луцької операції, яку розпочали 27-го січня 1944-го року, у Клевань увійшла Червона армія: глибокими рейдами кавалерії 31-го січня було взято Клевань-ІІ, а 1-го лютого — і Клевань-І. У вигнанні з Клеваня гітлерівських загарбників брали участь добровольці Тувинського ескадрону під командуванням капітана Тюлюша Кечил-Оола, який входив до складу 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії генерал-майора Д. Н. Павлова.

На фоні загальної жорстокості випадки рятування ближніх (євреїв, біженців, оточенців, військополонених) як польськими, так і українськими родинами та взаємної допомоги були досить частими, через що «нічні месники» ввели в практику вимагати від усіх незнайомих, кого заставали в домі, доказів чи то католицької, чи то православної віри як індикатор поділу на «наш»—"чужий" у залежності від того, хто «завітав» до цього дому.

Після війни

Пам'ятник радянським воїнам-визволителям Клеваня від німецької окупації

Після відновлення радянської влади почалась відбудова зруйнованого війною господарства. Під час виконання будівельних робіт було зафіксовано чотири випадки знаходження скарбів, які залишила по собі єврейська і польська громада.

Поляки жили в Клевані ще до 1947 року, коли їх звідси виселила радянська влада. Ще до початку цієї операції мешканка польської громади разом із польськими біженцями вивезла з собою Чудотворний Образ Матері Божої Клеванської до Польщі.

Біля залізничного вокзалу у Клевані-ІІ в пам'ять про бійців Червоної Армії — визволителів Клеваня від німецьких окупантів, споруджено пам'ятник солдатам Червоної Армії, який в 2014-му році було реставровано. Зовсім поряд було споруджено меморіал у пам'ять про загиблих клеванчан, які воювали на боці Червоної Армії чи її підтримували.

Бійці УПА за підтримки місцевого населення продовжували боротьбу проти нової окупаційної влади. Бої спецпідрозділів НКВС із вцілілими вояками УПА тривали до 60-х років. Однією з останніх було розгромлено криївку в районі с. Сморжів. Енкавеесівці привезли в Клевань тіла загиблих 4 березня 1952 року художника, діяча ОУН і УГВР Ніла Хасевича та його побратимів, та поклали їх на три дні на вулиці, щоб залякувати населення. Потім — вивезли в невідомому напрямку (могила художника досі не знайдена).

Згадувати про бійців УПА було заборонено. І тільки біля розкиданих поряд із хутором Кобилище «могил» вояків УПА, яких не хоронили, а просто присипали землею, до середини 80-х років щороку на 14 жовтня, на Покрову, з'являлися скромні польові квіти, поки не пішла в кращий світ людина, яка про них пам'ятала.

У результаті повоєнних територіально-адміністративних реформ Клевань став районним центром новоутвореного Клеванського району, який у другій половині 60-х років було переміщено до Рівного.

Відомі люди

Клевань був родовим гніздом та нерозривно пов'язаний з княжим родом Чорторийських, представники якого відігравали значну роль у історії Речі Посполитої та Російської імперії, у розбудові і у становленні містечка.

Народилися 
  • Казимир Флоріан Чорторийський — архієпископ РКЦ, Примас Королівства Польського і Великого князівства Литовського.
  • Російський письменник Олексій Яровицький (Олексій Васильович Корнєв, 1876—1903).
Пов'язані з містечком
  • Під час визвольної війни українського народу проти польських і українських магнатів учасником штурму клеванського замку у 1648 році був відомий український військовий та державний діяч, полковник Волинського (Зв'ягельського) козацького полку Михайло Тиша.
  • У замку свого зятя Івана Чарторийського в Клевані проживала і померла у 1561 році княгиня Анастасія Юріївна Заславська (у дівоцтві Гольшанська Дубровицька), представниця «руської контрреформації», на кошти і на замовлення якої була створена святиня українського народу — Пересопницьке Євангеліє.
  • Історичні пейзажі Клеванського замку увіковічнив у своїх роботах видатний білоруський і польський літератор, композитор, музикант, художник Наполеон Орда (повне ім'я Наполео́н Мате́уш Таде́уш О́рда).
  • Тривалий час у Клевані служив видатний український релігійний діяч, православний священик Євлогій (Марковський Євсевій).
  • У Клеванській духовній школі навчався поет і перекладач, православний священик, член Спілки письменників України, лауреат премії імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу, заслужений діяч польської культури Борис Тен (справжнє ім'я і прізвище Мико́ла Васи́льович Хомиче́вський).
  • Український поет, літературний критик Стефанович Олекса Коронатович закінчив духовну школу в Клевані у 1914 році.
  • У Клевані, орієнтовно, в 1915—1918 роках мешкала видатна в майбутньому українська актриса Наталія Ужвій.
  • У Клеванській духовній школі навчався український театральний режисер, журналіст, поет і прозаїк, укладач підручників із мови та літератури, редактор і видавець; художник та виготовлювач бандур Авені́р Кале́никович Коломи́єць (псевдо Марко КрилатийЛесь БарсОсип СизийАндрій Чорногуз).
  • У Клевані мешкав і творив письменник Ростислав Солоневський, двічі «Лауреат Нобельської премії» (Нобель, 2005 р., 2008 р.).
У Клевані мешкали, здобували освіту, боролися за незалежність українського народу та боронили українську землю від загарбників
  • окружний провідник ОУН Рівненщини (1933—1935); співробітник крайової екзекутиви (КЕ) ОУН Північно-західних Українських Земель (ПЗУЗ) (1936—1937); керівник відділу культури і освіти Рівненської обласної управи (1941); член Проводу ОУН Бандери Олександр Бусел.
  • політичний діяч, публіцист, один з організаторів і учасників ІІ-го Великого Збору ОУНР у Кракові (1 — 4 квітня 1941 р), член Проводу ОУН (з 08.1943), заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ (1-ша пол. 1944), начальник політвідділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА (1944—1945) Яків Бусел.
  • Секретар УПА(о)Б-Б «(Поліська Січ)» Геннадій Янкевич.
  • Сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років Бойко Олександр В'ячеславович, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У Клевані мешкали і здобули середню освіту
  • поет і краєзнавець Володимир Ящук;
  • автор краєзнавчої книги «Клевань. Портрет на фоні епох» (560 с.) Віктор Парфенюк;
  • заслужений журналіст України, багатолітній редактор газет «Молодь України» та «Український футбол» Володимир Боденчук (1955—2006);
  • діяч мистецтв, режисер-постановник Київського Національного академічного театру опери та балету Сергій Архипчук;
  • поетеса, автор чотирьох поетичних збірок Надія Таршин (у дівоцтві Галайко), вірші якої увійшли до збірки Материнська молитва. Українки — героям Майдану.
  • Із становленням та розвитком клеванської дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) нерозривно пов'язане ім'я видатного українського спортивного педагога, легкоатлета, чемпіона Європи та олімпійського чемпіона і одного з найкращих тренерів у світі з метання молота Анатолія Бондарчука, який розпочинав свої тріумфальні виступи у Рівному за спортивне товариство «Колгоспник».
  • У Клевані провів дитячі роки і вчився в школі Муса Манаров — космонавт лакського походження, Герой Радянського Союзу (1988), льотчик-космонавт СРСР (№ 64), бортінженер космічного корабля «Союз ТМ-4» та орбітальної станції «Мир».
  • У Клеванській центральній районній лікарні після враження блискавкою на відпочинку поблизу Деражне помер відомий політичний діяч Василь Червоній (1958—2009).

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь